Система обліку повної собівартості

При обліку по повній собівартості в неї включаються всі витрати підприємства, пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції, незалежно від їх поділу на постійні та змінні, прямі і непрямі. Прямі витрати, які відразу можуть бути віднесені на відповідний об'єкт обліку:

1) прямі матеріальні витрати,

2) прямі витрати на оплату праці.

Прямі матеріальні витрати включають в себе фактичну собівартість основних матеріалів, витрачених на виробництво.

При обчисленні повної собівартості продукції в неї включаються непрямі витрати, до яких в даному випадку відносять загальновиробничі і загальногосподарські витрати.

Протягом звітного періоду такі витрати накопичуються на окремих рахунках, а в кінці звітного періоду включаються до собівартості конкретного виду продукції пропорційно певній базі розподілу. Базою розподілу можуть бути: заробітна плата основних виробничих робітників, сума прямих витрат, сума прямих витрат без вартості насіння, кормів, площа приміщення і т.д.

У загальному вигляді структуру повної собівартості можна представити у вигляді рівності:

ПОВНА СОБІВАРТІСТЬ = ВИРОБНИЧА СОБІВАРТІСТЬ + ВИТРАТИ НА ПРОДАЖ;

ВИРОБНИЧА СОБІВАРТІСТЬ = ОСНОВНІ ВИТРАТИ + НАКЛАДНІ ВИТРАТИ

В умовах системи обліку повної собівартості витрати пов'язані безпосередньо з виробництвом продукції, виконанням робіт, наданням послуг, а також витрати допоміжних виробництв, непрямі витрати, пов'язані з управлінням та обслуговуванням основного виробництва і втрати від браку відображаються на рахунку 20 "Основне виробництво". Прямі витрати списуються в Дт рах. 20 з Кт рахунків 10 "Матеріали", 70 "Розрахунки з персоналом з оплати праці", 69 "Розрахунки по соціальному страхуванню і забезпеченню", 60 "Розрахунки з постачальниками та підрядниками" і ін.

Витрати допоміжних виробництв відносяться в Дт рах. 20 з Кредиту рах. 23 "Допоміжне виробництва".

Непрямі витрати переносяться в дебет рах. 20 з рахунків 25 "Загальновиробничі витрати" і 26 "Загальногосподарські витрати", а втрати від шлюбу з рахунку 28 "Брак у виробництві".

Сума фактичної виробничої собівартості продукції, робіт, послуг переносяться з кредиту рах. 20, в дебет рахунків 43 "Готова продукція" або 90 "Продажі".

На підставі повної собівартості керівник може зробити відповідні висновки про прибутковість і збитковість продукції, про доцільність її виробництва в майбутньому.

Переваги повної собівартості:

- відповідність чинним в Росії нормативним актам з фінансового обліку та оподаткування;

- коректна оцінка вартості запасів незавершеною та готовою продукції.

недоліки:

- включення в собівартість продукції витрат, не пов'язаних безпосередньо з її виробництвом (в результаті відбувається спотворення рентабельності окремих видів продукції);

- втрата об'єктами калькуляції індивідуальності через використання загальних баз розподілу при списанні непрямих витрат;

- неможливість проведення аналізу, контролю та планування витрат внаслідок неуваги до характеру поведінки витрат в залежності від обсягу виробництва;

-в планової калькуляції собівартості заздалегідь передбачається плановий прибуток, насправді ж необхідно усунути ризик збитків.

Система обліку скороченою собівартості «директ-костинг»

Суть системи "директ-костинг" полягає в тому, що собівартість враховується і планується тільки в частині змінних витрат, тобто на об'єкти витрат відносяться лише змінні витрати. За змінними витратами оцінюються також запаси, залишки готової продукції на складах і незавершене виробництво.

На перших етапах практичного застосування такого підходу в собівартість включалися лише прямі витрати, а всі види непрямих витрат списувалися безпосередньо на фінансові результати. Тому така система отримала назву "директ-костинг" (система обліку прямих витрат).

При обліку скороченою собівартості постійні загальновиробничі і загальногосподарські витрати в розрахунках не беруть участь.

Прямі умовно-змінні витрати збираються в бухгалтерському обліку на сч.20 "Основне виробництво" і 23 "Допоміжне виробництво".

Непрямі умовно-змінні витрати попередньо накопичуються на рахунку 25 "Загальновиробничі витрати", а потім щомісяця переносяться на рахунки 20 і 23. Умовно-постійні витрати, в частині загальних управлінських і господарських витрат відображаються на рах. 26 "Загальногосподарські витрати", а в частині збутової витрат на рахунку 44 "Витрати на продаж".

Сума фактичної собівартості продукції, закінченою виробництвом і переданої на склад, відносяться з рахунку 20 в дебет рах. 43 "Готова продукція" або 90 "Продажі". Умовно-постійні витрати, зібрані на рах. 26 і 44, в кінці кожного звітного періоду повністю списуються на результати продажу продукції за даний період по дебету рах. 90.9 і кредиту рахунків 26 і 44.

В умовах системи "директ-костинг" звіт про доходи має фінансові показники: маржинальний дохід і операційний прибуток.

Маржинальний дохід - це різниця між виручкою від реалізації продукції і неповної собівартістю, розрахованої за змінним витратам. До складу маржинального доходу включається прибуток з маржинального доходу постійних витрат формується показник операційного прибутку.

У відповідність з міжнародними бухгалтерськими стандартами система "директ-костинг" не використовується для складання зовнішньої звітності і розрахунку податків. Однак практичне значення цієї системи полягає в наступному:

-її використання дозволяє оперативно вивчати взаємозв'язку між обсягом виробництва, витратами і доходом отже, прогнозувати поведінку собівартості чи окремих видів витрат при змінах ділової активності підприємства;

-визначення нижньої межі ціни продукції;

-істотно спрощує нормування, планування і контроль різко скоротився числа витрат;

-є можливість визначити точку беззбитковості і запасу міцності підприємства;

-контроль за постійними витратами.

Система обліку фактичної собівартості

За оперативності обліку витрат можна виділити систему обліку фактичної собівартості і систему "стандарт-кост".

Система обліку фактичної собівартості є традиційною про поширену на вітчизняних підприємствах. Облік фактичних витрат на виробництво ведеться на принципах:

- повного відображення первинних витрат на произв. в системі рахунків бухгалтерського обліку;

-учетной реєстрації витрат в момент виникнення в процесі виробництва;

-локалізація витрат за видами виробництв, характеру витрати, місцях виникнення, об'єктами обліку;

-отнесенія фактичних витрат на об'єкти їх обліку і калькулювання;

• порівняння фактичних показників з плановими ..

Величина фактичних витрат звітного періоду визначається шляхом множення фактичної кількості використаних ресурсів на їх фактичну ціну. В кінцевому рахунку визначає. фактична ( "історична") собівартість.

Очевидна гідність обліку за фактичною собівартістю полягає в простоті розрахунків.

Однак це система має недоліки:

-облік повної собівартості не має ніякої цінності як знаряддя для усунення втрат;

-відсутність нормативів для контролю кількості використаних ресурсів і цін на них;

-Даний система не створює передумов для чіткого виявлення основних факторів виробництва;

- облік "історичної" собівартості трудомісткий, вимагає багато зайвої роботи по реєстрації господарських факторів.

Таким чином облік "історичних" витрат виключає можливість оперативного контролю за використанням ресурсів, виявлення і усунення причин перевитрати і недоліків в організації виробництва, порушень технологічних процесів, стягнення внутрішніх резервів. Ці недоліки обмежують використання обліку фактичної собівартості для прийняття управлінських рішень.

Система обліку стандартної собівартості "стандарт-кост"

Система "стандарт-кост" є засоби управління прямими витратами. До системи "стандарт-кост" близько стоїть вітчизняна система нормативного обліку. Різниця полягає в тому, що нормативні витрати визначаються на основі минулого досвіду, а стандартні засновані на прогнозі майбутнього.

При застосуванні системи "стандарт-кост" як і звичайних систем обліку фактичних витрат забезпечується повний облік витрат і калькулювання повної собівартості.

У світовій практиці використовується кілька варіантів обліку витрат основного виробництва в системі "стандарт-кост":

1) витрати збираються на Дт рахунку "Основне виробництво" і оцінюються за стандартною вартістю. Готова продукція оприбутковується за стандартною вартістю, також і незавершене виробництво. Відхилення фактичної собівартості від стандартів враховуються і на окремому рахунку і списуються на рахунок "Продажі". У вітчизняній практиці дуже широко застосовується нормативний метод обліку витрат, що є аналогом "стандарт-кост". У облікову політику підприємства вказується, що в системі рахунків використовується рахунок 40 "Випуск продукції, робіт, послуг" і нормативної собівартості готової продукції обліковується на рахунку 43. Облік витрат в умовах нормативного методу ведеться по Дт рахунку 20, в кореспонденції з рахунками 10,70 і т.д. Протягом місяця фактично випущена та здана на склад готова продукція, оцінена за нормативною собівартістю, відбивається по Дт 43 і Кт 40. Здані замовником роботи і надані послуги, списуються з Кт 40 в Дт 90. По закінченню місяця виявлена ​​на рахунках 20,23, 29 фактична виробнича собівартість випущеної готової продукції, зданих робіт і наданих послуг перераховується з цих рахунків в Дт 40. у результаті на рахунку 40 формується інформація про випущеної з виробництва продукції в 2-х оцінках: по Дебету - фактична виробнича собівартість, по Кредиту - нормативна собівартість. У зіставленні Дт і Кт обороту за рахунком 40 виявляються відхилення фактичної собівартості від нормативної. Результатом може бути економія, тобто перевищення нормативної собівартості над фактичною або перевитрата, тобто перевищення фактичної собівартості над нормативною. Сума виявленого відхилення переноситься на 90 рахунок. Т.ч. щомісяця рахунок 40 закривається і сальдо на звітну дату не має.

переваги:

1. Можливість виявлення усунених втрат, що знижують прибуток підприємства.

2. Можливість прогнозування витрат на майбутнє.

3. Мінімізація облікової роботи, пов'язаної з калькулированием.

4. Надання менеджерам точних даних про собівартість виробництва, на підставі яких відділ збуту може планувати обсяг продажів і встановлювати оптимальні ціни.

5. Для оперативного контролю рівня витрат використовується факторний аналіз, що дозволяє виявити причини виникнення відхилень фактичних витрат від стандартів.

З повагою Молодий аналітик