1. "Наш будинок - Газпром"
2. Мрії збуваються?
3. Вдаримо диверсифікацією по "Газпрому"

Фото: urengoy-dobycha.gazprom.ru

Ситуація радикально змінилася в вісімдесяті роки, коли в Європу пішов північний газ з Уренгоя, а потім - Ямбурга. У 1990 роки газовий експорт Радянського Союзу становив 110 млрд кубічних метрів на рік.

"Наш будинок - Газпром"

У 1989 році на базі Міністерства газової промисловості СРСР був створений державний газовий концерн "Газпром", який очолив колишній міністр Віктор Черномирдін . Створення "Газпрому" було своєрідним явищем для радянської економіки того часу. По-перше, він не входив ні в одне з міністерств чи відомств і формально мало кому підкорявся. По-друге, "Газпром" мав унікальну управлінську правову конструкцію, яка забезпечила йому переваги перед іншими галузями. (див. Паппе Я.Ш. "Олігархи" Економічна хроніка 1992-2000 . - М.: ГУ ВШЕ, 2000)

Лібералізація російської економіки на початку 90-х привела до ослаблення ролі держави в паливно-енергетичному комплексі. Однак розвиток нафтової та газової галузей пішло різними шляхами. Підприємства з видобутку та переробки нафти були, в основному, приватизовані, і на їх базі виникло кілька великих приватних компаній.

"Газпром" також частково був приватизований і трансформувався в акціонерне товариство, де державі належало всього 40% акцій. У 1992 році Черномирдін очолив російський уряд і поклав початок формуванню варіанти унії приватної компанії з владою за рахунок участі одних і тих же осіб в діяльності як державних органів, так і в структурах "Газпрому".

Фото: gazprom.ru

Контролював Кремль "Газпром" або, навпаки, Кремль був політичним філіалом "Газпрому" в період, коли Борис Єльцин був президентом? Відповідь на це питання залишається відкритим до цих пір і чекає своїх дослідників.

Для російського газового монополіста, як і в радянські роки, головним джерелом доходів був експорт газу в Європу. Так, в дев'яності роки 75-80% усієї виручки "Газпрому" сотавляет надходження від продажу газу в європейські країни. При цьому не було практично ніяких проблем з розрахунками за спожитий європейцями газ, на відміну від країн СНД, де газові борги були скоріше правилом, ніж винятком.

Ось деякі цифри, які визначали привабливість європейського газового ринку для "Газпрому" в даний період: споживання газу в Європі за десять років виросло на 8%, імпорт збільшився в два рази і склав 39% газового ринку західноєвропейських країн. За підрахунками автора, в 90-і роки на торгівлі газом з Європою "Газпрому" вдалося заробити приблизно 110 млрд дол. (див. Світовий ринок газу: ілюзія чи реальність? // Аналітична доповідь . - М., ФНЕБ. - 2012. - С.7).

Умови діяльності для "Газпрому" на газовому ринку Європи в розглянутий період стали набагато складнішими, ніж раніше. Це було пов'язано, по-перше, з тим, що країни Східної Європи почали переходити на ринкові принципи господарювання і багато з них стали прагнути до вступу в Європейський Союз. Друга причина - це процеси лібералізації західноєвропейського ринку газу. У 1998 році в рамках ЄС була прийнята Директива щодо газу. У загальному вигляді лібералізація газового сектора представляла собою поетапне і повне відкриття ринку природного газу для вільного і рівноправного доступу всіх гравців цього сегменту економіки до магістральних, регіональних і розподільним газотранспортних мереж і забезпечувала можливість будь-якому кінцевому споживачеві права вільного вибору будь-якого постачальника блакитного палива.

На думку керівництва "Газпрому", основою російського газового експорту і єдиним гарантом надійності і стабільності постачання газом Європи були довгострокові контракти на поставку газу з прив'язкою до вартості нафти. Переваги подібних контрактів були очевидні в умовах поступального зростання цін на енергоносії. Але при зниженні світових цін вони перетворилися в "міну уповільненої дії" для "Газпрому".

Фото: EPA / UPG

Мрії збуваються?

З приходом до влади в Росії Володимира Путіна (2000) поступово нафтогазовий сектор перетворюється в інструмент зовнішньої політики. В середині нульових років кремлівські ідеологи сфомуліровалі концепцію "енергетичної наддержави", реалізація якої покликана була повернути Росії геополітичне лідерство як на регіональному рівні, так і в глобальному плані. Таким чином, керівництво Росії офіційно змінило вектор розвитку країни, зробивши чіткий акцент саме на експорт енергетичних ресурсів.

Головним плацдармом для газового наступу на Європу повинна була стати Україна, через територію якої проходило до 90% газпромівського експорту. В результаті російсько-українських газових воєн 2006-2009 років поставки газу в Європу трансформувалися з області бізнесу в площину міжнародної геополітики. Це стало єдиним бонусом "енергетичної наддержави".

Взяти під контроль український транзит так і не вдалося, а події последовавшіі за Майданом у 2014 році взагалі поставили Україну і Росію на грань розрива всіх зв'язків.

У нульові роки нового століття ситуація на газових ринках Європи орпеделялась трендом пов'язаним з падінням власного видобутку і збільшенням імпорту газу. Так, якщо з 1990 по 2005 рік видобуток газу в країнах Європи зросла на 68%, то вже на 2014 р падіння досягло 47%. Зниження газовидобутку сталося, в основному, за рахунок значного скорочення видобутку Великобританією і Нідерландами. Головна причина цього - виснаження запасів блакитного палива.

Третій головний європейський газодобувач - Норвегія, також зазнає певних труднощів з розширенням запасів газу. Але при цьому стабільно збільшує видобуток (за 2009-15 рр. На 7%) і свою частку на європейському ринку газу (збільшення з 19 до 25 відсотків). З 2016 року норвежка держкомпанія Statoil планує посилити конкуренцію "Газпромом" в Європі.

Частка імпортного газу в Європі зросла з 39% в 2000 р до 63% в 2015 р, і за прогнозами експертів буде збільшуватися в майбутньому . Тому для країн ЄС проблеми поставок газу придбали важливе значення, особливо в умовах формування перманентного вогнища напруженості навколо транзиту російського газу через територію України.

Фото: EPA / UPG

Стійке зростання споживання природного газу в європейських країнах (з 1990 по 2010 рр. Збільшення майже в 1,9 рази) і стрибок цін на блакитне паливо (з 2000 по 2011 рр. - майже в 4,5 рази) створило ейфорію у російської газократії про поступальному русі ЄС до енергетичної залежності від російського газу . У перше десятиліття нового століття виручка "Газпрому" від експорту збільшилася в 2,8 рази в порівнянні з предищім періодом.

Збільшення частки російського газу на європейських ринках (25-30% - в різні роки) виявилося важко здійснюваною завданням. Тому "Газпром" робив спроби диверсифікувати свої активи і придбати акції європейських компаній, що займаються переробкою, транспортуванням і збутом енергоресурсів.

У 2005-2006 роках російський президент Володимир Путін на зустрічі з європейськими лідерами регулярно пропонував формулу: "ви нам - мережі, ми вам - родовища". Але країни ЄС не погодилися на подібні пропозиції країни, яка довела свою готовність використовувати газ як наступальну зброю.

У 2009 році був прийнятий Третій енергетичний пакет, що продовжив лібералізацію енергетичного ринку Європи. Його реалізація поклала край спробам "Газпрому" дійти до кінцевого споживача в Європі і отримати під свій контроль європейські розподільні мережі. Більш того, російському керівництву в подальшому не вдалося обміняти газ на політичний вплив в Європі.

Імплементація основних директив та регламентів Третього енергетичного пакета формує нову архітектуру єдиного європейського газового ринку шляхом стирання національних кордонів, формування надлишкових інфраструктурних потужностей і посилення ролі наднаціональних регуляторів. Основний "постраждалої" стороною в цьому процесі став російський "Газпром". Монополія змушена була перейти від стратегічного партнерства до звичайному комерційному співпраці з європейськими контрагентами.

Фото: EPA / UPG

Вдаримо диверсифікацією по "Газпрому"

Російська трубопровідна експансія, спрямована на виключення українського маршруту транзиту газу в Європу, натрапила на жорстку позицію ЄС щодо дотримання вимог Третього енергопакету. В результаті було припинено будівництво Південного потоку, скорочені поставки по Північному потоку-1, під питанням знаходиться будівництво Північного потоку-2 і Турецького потоку.

У 2011-14 роках відбулося істотне скорочення споживання природного газу в країнах ЄС (близько 28%), що негативно позначилося на обсягах експорту «Газпрому». Крім того, в цей період почалося зниження цін на газ, а в 2014 році відбувся світовий обвал цін на енергоносії. Довгострокові контракти не застрахували «Газпром» від необхідності зниження цін на газ, що поставляється. Відсутність гнучкого механізму реагування на цінові коливання змусило клієнтів "Газпрому" вирішувати питання зниження контрактних цін в судових арбітражах. Так, за період з 2009 по 2015 роки контракти були переглянуті 75 разів. (Див. дослідження з європейського газового ринку ). В результаті, наприклад, в 2015 році "Газпром" на постачання газу в Європу заробив на 33% менше , Ніж в 2013 році, при цьому фізичні обсяги експорту були на 4% більше.

Найважливішим напрямком забезпечення безпеки поставок в ЄС стала диверсифікація потоків газу. Про роль Норвегії в цьому процесі йшлося вище. Поступово збільшується ринкова частка поставок по підводним трубопроводах з Алжиру і скрапленого природного газу (СПГ) з Катару. Зокрема, Алжир планує в 2016 р збільшити експорт в країни Південної Європи на 15%. Катар, лідер світового експорту СПГ, займає частку в 5% на європейському ринку газу.

Зріджений газ останнім часом перетворився на один з прірітетов в енергетичній політиці ЄС. "Ми хотіли б створити всі необхідні умови для СПГ, так як відчуваємо, що він стає глобальним сировинним товаром. При цьому ціни на СПГ надзвичайно конкурентні, і ми хотіли б скористатися цими перевагами ...", - заявив в лютому 2016 р Mарош Марош Шефчович, заступник голови Єврокомісії з енергетичного союзу.

За останні роки в країнах ЄС побудований 21 термінал для прийому СПГ, регазифікаційного потужність яких покриває понад 40% імпортних потреб. Поряд з будівництвом прийомних терміналів, активний розвиток отримує мережу інтерконекторів (газопроводів-перемичок), які повинні забезпечити країнам ЄС або прямий доступ до СПГ, або опосередковано, через газові хаби.

Фото: EPA / UPG

Навесні 2016 почалися перші поставки СПГ зі США , Які в майбутньому можуть скласти конкуренцію "Газпрому" в Європі. Російське "захоплення" будівництвом газопровідних "потоків" веде до збільшення собівартості експортного газу. Сьогодні вона порівнянна зі сланцевим СПГ з Америки. Єдине, що стримує експансію американського скрапленого газу в Європу, - це падіння цін на блакитне паливо .

Ще одним напрвлениях диверсифікації поставок повинна стати реалізація проекту Південний газовий коридор (газопроводи TANAP і TAP), який передбачає транспортування 10 млрд. Кубометрів азербайджанського газу з Каспійського регіону через Грузію і Туреччину в Європу, з подальшим збільшенням до 20 млрд. Введення в дію газопроводів планується на 2020 рік.

Комплексний характер дій ЄС щодо забезпечення безпеки поставок газу мають довгостроковий характер, але вже зараз вони приносять позитивні результати. При цьому враховується проблемний характер поставок російського газу, і готуються сценарії на випадок виникнення кризи в поставках. Так, в 2014 р були розроблені кризові моделі перекриття транзиту газу через Україну і повного припинення подачі російського газу в Європу.

Як відомо, газ з Росії надходить до Європи за трьома основними трубопроводами. Приблизно половина прокачується по території України, ще близько 30% через Білорусь і 16% по дну Балтійського моря через "Північний потік". Залежність європейських країн від поставок цього російського енергоносія різна. Для країн Східної і Центральної Європи вона коливається від 50 до 100%. Саме цей регіон складають найбільш вразливі зону ЄС.

Щоб оцінити всю картину, необхідно знати, яку роль відіграє газ в сукупному енергоспоживанні. Іншими словами, залежність Європи від Росії обчислюється шляхом множення загальної частки поставок газу з РФ до Європи на частку газу в сукупному енергоспоживанні.

Графік 1: Фактична залежність Європи від газу:

Висновки на підставі кризових сценаріїв були зроблені наступні:

• компенсувати газ, що надходить через Україну, цілком можливо. На світових ринках газу більш ніж достатньо, і його можна доставити в країни ЄС.
• повне припинення поставок газу з Росії призвело б до значного підвищення цін на нього, правда, різному в різних країнах.

Таким чином, російський газ втратив роль стратегічного джерела для енергоспоживання Європейського Союзу. Питання про те обійдеться чи ні Європа без газу з Росії, який так часто задають російські медіа, втрачає свою актуальність. На порядку денному інша тема: чи будуть конкурентними ціни "Газпрому" на газових ринках Європи.