Усе держбюджети незалежної України (за винятком 2002 г.) були дефіцитними. Дефіцит коливався в межах 0,4-6,8% від ВВП. Викликом для урядів нового часу стало обмеження цього показника 3% ВВП, а питання про те, що держбюджет повинен бути бездефіцитним, на порядку денному взагалі не варто.

Ми вже настільки звикли до одвічним перевищенням витрат над доходами, що стало начебто навіть непристойним нагадувати, що збалансованість державних фінансів - основний принцип будь-якої бюджетної політики. І саме до цієї мети ми повинні прагнути, якщо плануємо жити за коштами і коли-небудь нарешті почати вибиратися з боргової зашморгу, все тугіше затягується на шиї держави і його платників податків.

Відзначимо, що і в багатьох країнах переважають дефіцитні бюджети. З великих країн лише Німеччина і Білорусь є винятком.

Виникає питання, наскільки дефіцити бюджету корисні, обгрунтовані?

Класик економіки Джон Кейнс вважав, що інструменти державного бюджету (держзакупівлі, податки) повинні використовуватися в якості антициклических регуляторів, що стабілізують економіку на різних фазах кризових явищ. В результаті використання в більшості розвинених країн в 50-60-ті роки минулого століття кейнсіанських рецептів регулювання економіки проблема хронічного дефіциту державних фінансів до середини 70-х років стала однією з основних макроекономічних проблем, що послужило однією з причин посилення інфляційних процесів.

Американські економісти Томас Сарджент (лауреат Нобелівської премії) і Нейл Уоллес обгрунтували, що боргове фінансування дефіциту держбюджету в довгостроковому періоді може привести до ще більш високої інфляції, ніж емісійне.

Безсумнівно, позики виправдані при великих стихійних лихах. Приклад тому - повоєнний план Маршалла допомоги Європі для відновлення її країн і їх економік. В якійсь мірі можна виправдати війною позики і в Україні 2014-2016 рр.

В деякій мірі бюджетні позики виправдані при великому будівництві. Але велике будівництво не характерно для нової України. Таких проектів, що реалізуються за рахунок бюджету України в 2015 р, мені виявити не вдалося, даних про глобальні інфраструктурних проектах в витратних статтях бюджету немає. Якщо вони і реалізуються, то приватними фірмами. Втім, теж через пень-колоду. Наприклад, в 2014 р повідомлялося про плани запустити в роботу з 2015-го великий універсальний маслоекстракційний завод в порту "Південний". У квітні 2016 го уточнили, що Allseeds ... продовжує підготовку до будівництва другої черги олійних комплексу в "Південному". Тобто минуло два роки, а мова йде тільки про розминці.

Але хронічно дефіцитний бюджет вимагає постійних запозичень не тільки для фінансування екстраординарних витрат, пов'язаних з масштабними будівництвами, а й для штатних статей бюджету, що не вписуються в кошторис. Постійні позики можуть привести до того, що для отримання нових запозичень доводиться платити відсотки майже на їх рівні. Так, в 2016-му планується витратити на обслуговування і повернення кредитів 135 млрд грн, в той час як величина нових позик очікується в розмірі 218 млрд, тобто більше половини залучених коштів підуть на покриття старих гріхів.

У 2017 р Кабмін планує залучити 190 млрд грн, що на 14% менше, ніж в 2016-му. З цієї суми уряд розраховує взяти 103 млрд грн внутрішніх позик і на 86 млрд грн - зовнішніх. При цьому Кабмін передбачає погасити 129 млрд грн, з яких 98 млрд - за внутрішніми зобов'язаннями і 30 млрд - за зовнішніми. Тобто, якщо говорити про внутрішні запозичення, то уряд планує залучити стільки ж коштів, скільки і віддати.

Проте позики у нас нарощуються. Так чому це робиться? Хтось, може бути, особисто зацікавлений у такій політиці? Частково ті, хто пов'язаний з тіньовою економікою. З табл. 2 видно, що Україна і Росія люблять "сидіти в затінку", маючи так званий неформальний сектор економіки понад 40% ВВП і (не) пристойний дефіцит держфінансів. А ось Білорусь, у якій тіньовий сектор менше 20% ВВП, обходиться своїми грошима, маючи, як уже зазначалося, профіцитний бюджет. Правда, з "тінню" в світі не все цілком ясно - США і Франція, маючи невелику "тінь", люблять позики, а от Німеччина, з якої можна і потрібно брати приклад, зводить свій держбюджет з профіцитом. Профіцитний бюджет мають також такі країни, як Східний Тимор, Маршаллові Острови. Але вони не береться до уваги - дуже маленькі, хоча і "молодецькі".

Тут слід зазначити, що профіцитний бюджет теж не може бути самоціллю, тому що веде за собою і негативні наслідки. Якщо доходи держкошторису перевищують витрати, значить, в економіку потрапляє менше коштів, ніж могло б, відповідно, держава розпоряджається грошовим ресурсом неефективно, а тиск на реальний сектор підвищується. Але, як то кажуть, нам би ці проблеми.

З огляду на стабілізацію ситуації в Україні, слід уже в 2017 р хоча б постаратися піти від дефіцитного бюджету і прагнути до його балансу. Рецепт простий в теорії і труднодостіжім на практиці.

Перш за все слід скоротити частку перерозподілу доходів через державу і якомога більше витратних повноважень передати бюджетам різних рівнів - і це перший фактор зменшення дефіциту бюджету. Частково, завдяки реформі децентралізації, цей процес йде, втім, не без перекосів. Місцеві бюджети постійно приймають нові повноваження, часто не забезпечені фінансами, а частка бюджетних коштів, що розподіляються органами центральної влади, не скорочується. Через проблеми в самому бюджетному процесі контролювати ці витрати складно, адже чітко лімітовані лише витрати на безпеку і оборону (5% від ВВП) і власне дефіцит держбюджету (3% від ВВП). На жаль, немає аналогічних нормативів для соціальних витрат, медичних, освітніх, адміністративних. Це ускладнює як саме планування, так і контроль над виконанням.

Другим фактором зниження бюджетного дефіциту є банальна економія - визначення неефективних статей витрат, скорочення або оптимізація яких здатні скоротити видаткову частину держкошторису. Про це багато говорять, але, як показує практика, робиться вкрай мало. Скорочення держапарату переросло в створення нових структур, боротьба з корупцією зажадала збільшення зарплатних фондів, при цьому послуги, що надаються державою громадянам, покращилися чи. Як і ефективність витрачання бюджетних коштів.

Третім фактором, здатним скоротити дефіцит, є пріоритетність фінансування тих видаткових статей, які потенційно можуть забезпечити зростання доходів держави. Спрощуючи, якщо бюджетні гроші будуть йти на розвиток реального сектора економіки або на підігрів споживчого попиту, вони повернуться до держбюджету сторицею.

На жаль, в бюджеті майбутнього року не простежується ні один із зазначених способів скорочення бюджетного дефіциту. Навпаки, в держкошторису є відверто спірні щодо виконання статті доходів, які покликані лише на папері скоротити майбутній бюджетний дефіцит. Так проблеми зі збалансованістю держбюджету не вирішити, більш того, з великою ймовірністю вони тільки посиляться до кінця майбутнього бюджетного періоду.